Нове життя старих стін: як перетворювати занедбані простори на культурні магніти
27 травня спільнота Урбанруху зібралася на особливу онлайн-зустріч, яка об’єднала учасників поточної хвилі, випускників, менторів та експертів з архітектури й культурного менеджменту. Зустріч проходила наживо в Тернополі, у креативному кластері «Nа пошті», та транслювалася онлайн для всієї спільноти.
Гостями вечора стали люди, які вміють створювати простори буквально з руїн: Марія Юрчак — голова ГО «Інститут міської культури», та Ігор Мамус — відомий ресторатор і засновник Козівського замку. Разом вони є творцями кластеру «Nа пошті». До розмови також долучився Петро Пановик — географ-урбаніст та ментор IV і V хвиль Урбанруху. Модерував дискусію Кирило Чуйко — архітектор та голова пресслужби Нацспілки архітекторів України.
Говорили про підводні камені ревіталізації, реальні історії трансформацій та про те, чому будівля без ідеї залишається просто купою бетону.
Ця зустріч була особливою, адже «Інститут міської культури» — це давні та стратегічні партнери Урбанруху. Вони долучилися й підтримали проєкт ще з першої хвилі. Багато чому команда Урбанруху вчилася саме у цих партнерів.
Кейс «Nа пошті»: якою була задумка та втілення
Креативний кластер «Nа пошті» сьогодні є однією з найголовніших незалежних культурних точок Тернополя. Але його історія розпочалася з абсолютно іншої ідеї.
| Етап | Що там було / Що планували | Що вийшло в результаті |
| Минуле будівлі | Підвал під центральним поштамтом. За радянських часів тут стояли величезні механічні комутатори для телефонного зв’язку й гігантські шумні вентилятори. | Стара вентиляційна система так добре збереглася, що команда змогла зекономити на сучасних комунікаціях, адаптувавши її під свої потреби. |
| Перша ідея | Марія Юрчак та Ігор Мамус шукали приміщення в оренду, бо дуже хотіли відкрити в місті галерею сучасного мистецтва, якої гостро бракувало. | Галерея відкрилася, але сам простір та запит містян швидко продиктували нові умови розвитку. |
| Трансформація | Творчій молоді та локальним музичним гуртам Тернополя банально не було де збиратися та виступати. | Простір перетворився на багатофункціональний кластер: паб «Хмільне щастя», концертний майданчик та арт-центр. |
«Те, що перетворилося на пошті, це була відповідь на потребу містян, потребу молоді. Їм треба було десь збиратися і цим гуртам потрібно було десь виступати, більше місць не було. І десь галерейна діяльність вона відійшла на другий план, і це також дуже великий урок» — Марія Юрчак
Козівський замок: ревіталізація історії буквально з руїн
Ще один масштабний та амбітний кейс, який обговорили на зустрічі — це Козівський замок. Замість того, щоб побудувати черговий стандартний комерційний об’єкт чи законсервувати руїни у форматі нудного статичного музею, команда обрала шлях живої ревіталізації.
Головна філософія Козівського замку:
- Збереження духу місця: робота з автентикою, локальною історією та архітектурною спадщиною, яка десятиліттями була непомітною для туристів.
- Простір для спільноти: перетворення історичного об’єкта на культурний магніт всієї Козівської громади, де вже зараз перетинаються інтереси тернопільських випускників IV хвилі та нових учасників V хвилі Урбанруху.
- Економіка культури: замок стає майданчиком для фестивалів, мистецьких резиденцій та крафтових локальних виробників.
Чому ремонту ніколи недостатньо?
Головний висновок ревіталізації — мало просто розробити гарний дизайн чи перекрити дах. Будівля оживає лише тоді, коли архітектори та куратори закривають реальний біль і потребу людей. Модератор зустрічі Кирило Чуйко підкреслив:
«Архітектура, хоча я і архітектор, але розумію, що поки не наповниш життям ті стіни, то в принципі вони так залишаються і каменем, і бетоном» — Кирило Чуйко
Також спікери обговорили підводні камені інших знакових трансформацій міста — легендарного ресторану-галереї «Бункермуз» та поділилися планами на майбутню реставрацію історичної вілли Вітошинських у Тернополі.
Поради молодим урбаністам перед фіналом
Оскільки підлітки Урбанруху зараз активно готуються до захисту власних соціальних та урбаністичних проєктів, фінал події перетворився на потужний мотиваційний блок. Спікери дали учасникам щирі поради:
Навіть якщо проєкт не отримає фінансування з першого разу чи не стане фіналістом конкурсу, це не привід ховати ідею в шухляду. Буває так, що задуму просто потрібен інший час або інша локація.
«Мій заклик буде до тих, хто не будуть фіналістами. Навіть якщо ви не зможете перемогти, не розчаровуйтесь, продовжуйте просувати свій проєкт, знаходити партнерства. І нехай та ідея, з якою зараз ви максимально натхненні… нехай вона буде реалізована в будь-якому разі, щоби ми могли приїхати до вас у гості згодом і поглянути, як вона класно працює» — Софія Денисюк, координаторка Урбанруху
Кирило Чуйко підсумував, що невдач не існує — є лише досвід:
«Будь-який досвід важливий, і ви в принципі дійсно здобуваєте його. Знаєте, і деколи буває, що в одному контексті проєкт не злітає, не заходит, а в іншому цілком його можна використати. Деколи час, можливо, не зовсім той, деколи місце не те. Тобто робіть, робіть, пробуйте — і буде виходити».
Зустріч завершилася на надзвичайно натхненній ноті. Один із найкращих коментарів від слухачів у чаті точно описав атмосферу вечора: «Захотілося вимкнути телефон і піти десь збудувати халабуду побільше». Організатори побажали усім урбанрухівцям «побільше халабуд», масштабних задумів та сміливості змінювати свої громади. Попереду захисти проєктів — і ми віримо, що кожна ідея знайде своє втілення!
