Ким хочуть стати українські підлітки і кого насправді шукає ринок: дослідження Mismatch

Урбанрух «У міста є Я» спільно з Українським Католицьким Університетом провів дослідження, яке отримало назву Mismatch — «розриви між професійними прагненнями молоді та потребами ринку для розбудови України». Це перше якісне дослідження такого масштабу, яке вивчає, що обирає молодь, чому і що з цим робити. Повний текст дослідження доступний за посиланням.
Методологія
Дослідження тривало кілька місяців. Команда провела 19 глибинних інтерв’ю з представниками бізнесу, державних інституцій, громадського сектору та освітніми експертами, а також 6 фокус-групових дискусій з абітурієнтами і студентами з усіх макрорегіонів України — заходу, центру, півночі, півдня та сходу. Серед роботодавців, які взяли участь у дослідженні, — EPAM, МХП, ОККО, VARUS, LEONI, холдинг !FEST та інші компанії з різних секторів.
Дослідження має якісний характер та дозволяє зафіксувати глибинні тенденції, які не видно з поверхні.
Що обирає молодь і чого не вистачає ринку
Молодь масово обирає спеціальності з низьким порогом входу та високою медійною видимістю: ІТ, психологію, маркетинг, право. Реальний дефіцит кадрів — в інженерії, енергетиці, медицині, агросекторі та оборонній промисловості.
Роботодавці описують це як парадокс: на кожну відкриту вакансію в ІТ приходять сотні заявок, більшість із яких нерелевантні. При цьому знайти сильного інженера даних, embedded-фахівця або агроінженера — майже неможливо.
«Зараз на ринку багато кандидатів, але знайти класного кандидата все рівно тяжко. Була така призма, що зайти в ІТ дуже легко… планка людей знизилася», — каже представник технологічної компанії.
Особливо гострою є ситуація в промисловості та енергетиці. Компанії шукають інженерів-конструкторів, фахівців з відновлюваної енергетики, агроінженерів, ветеринарів, embedded-спеціалістів. Молодь ці сфери свідомо оминає — через уявлення про важку фізичну працю та довге навчання. Хоча саме там нерідко платять більше.
Чому молодь обирає так, а не інакше
Головний критерій вибору професії — зарплата. Але не як самоціль, а як мірило справедливої оцінки праці. Поруч із грошима молодь називає цікавість до справи, користь для України, стабільність і хороший колектив.
Школярі частіше говорять про громадянський вимір — бажання відбудовувати країну. Студенти прагматичніші: їх більше цікавлять реалістичні перспективи та фінансова незалежність.
На вибір суттєво впливають значимі інші: батьки, вчителі, до яких відчувають повагу, найближче оточення. Саме вони нерідко спрямовують молодь у «престижні» напрями — юриспруденцію, менеджмент — без урахування реальних потреб ринку.
Брак соціалізації під час пандемії та війни сформув ще один розрив: молодь очікує дистанційного або гібридного формату роботи як норми. Реальний сектор — виробництво, будівництво, медицина, агро — потребує фізичної присутності. Ці очікування не перетинаються.
Щодо географії — молодь не поділяється на дві прості групи «хочу виїхати» і «хочу залишитися». Дослідження зафіксувало щонайменше чотири моделі: патріотично орієнтована (робота в Україні як внесок у відбудову), міграційна (орієнтація на кращі можливості за кордоном), прагматична (там, де буде більше можливостей) та гібридна (проживання в Україні з одночасною інтеграцією у міжнародний ринок через дистанційну роботу або стажування).
Страхи, які визначають вибір
Дослідження зафіксувало кілька наскрізних страхів, які впливають на професійний вибір молоді більше, ніж будь-яка профорієнтація.
Найпоширеніший — страх помилитися. Молодь сприймає вступ до університету як майже незворотне рішення, після якого щось змінити «занадто дорого». «Мій найбільший страх — це те, що я зроблю неправильний вибір, і мені просто не сподобається процес навчання. Я ж на цю спеціальність витрачу 4 роки», — каже одинадцятикласниця з Центру.
Другий страх — не реалізуватися, залишитися «ніким». Він поєднує матеріальний і екзистенційний виміри одночасно.
Третій — війна як контекстуальна рамка, яка «заморожує» здатність до довгострокового планування. «Я не можу нічого думати наперед. Тому що це залежить, як складуться обставини», — каже десятикласниця із Заходу.
Неформальна освіта стала для молоді «страховкою». Можливість у будь-який момент пройти курси і перенавчитися знижує тривогу від відчуття незворотності вибору.
Що шукають роботодавці насправді
Бізнес дедалі менше дивиться на диплом. Натомість є чіткий перелік того, що справді важливо.
З технічних навичок: англійська мова на рівні не нижче intermediate, аналітична грамотність, фундаментальні знання у своїй сфері.
З м’яких навичок: комунікація і відповідальність, адаптивність, здатність сприймати зворотний зв’язок і «мислення власника» — розуміння того, як твоя щоденна робота впливає на результат бізнесу.
У творчих та медійних сферах окремим критерієм став естетичний смак і «надивленість» — широкий культурний бекграунд, якого не можна набути на короткострокових курсах.
Штучний інтелект, який усе змінює
ШІ трансформує ринок праці швидше, ніж молодь встигає на це реагувати. За прогнозами одного з представників МОН, ШІ може суттєво скоротити кількість junior-позицій. Це не означає, що роботи не буде — але перший крок кар’єри стане значно складнішим.
Водночас AI-трансформація відкрила нові ніші: AI-креатори, фахівці з залучення користувачів, люди з розвиненим смаком, здатні відрізнити якісний згенерований контент від посереднього. Ці позиції не закриваються курсами — вони потребують років «надивленості».
Що не так з університетами
Молодь критикує університети за відірваність від практики та застарілі програми. Експерти пояснюють, чому це так: більшість українських ЗВО будують навчальні програми під наявних викладачів, а не під портрет майбутнього випускника. «Якщо програму будують під наявних викладачів, а не під портрет випускника — це одразу індикатор слабкості», — каже освітній аналітик.
Окремою темою є стигматизація профтехосвіти. Попри те, що значна частина вакансій в Україні розрахована на фахівців із ПТО, вступників, які обирають цей шлях, значно менше, ніж у середньому по Європі.
Що це означає для відбудови
Дослідження фіксує тривожну тенденцію: держава фактично не комунікує з молоддю про те, які професії потрібні для відбудови країни. Молодь обирає спеціальність виходячи з власних міркувань, соцмереж і порад батьків — але не з розуміння того, що потрібно ринку вже зараз.
Між тим Україна вже стикнулась із масовою еміграцією, мобілізацією та загибеллю тисяч людей працездатного віку. Освітні вибори підлітків сьогодні — це не просто питання кар’єри. Це питання того, хто будуватиме країну після війни.
Урбанрух «У міста є Я» — програма, яка працює з тими самими підлітками, що стоять перед цим вибором. Саме тому дослідження Mismatch є не просто документом, а практичним інструментом для всіх, хто займається молодіжною освітою, профорієнтацією та розвитком громад.
Повний текст дослідження доступний за посиланням. Презентація результатів відбулася 22 червня 2026 року у Центрі Шептицького УКУ у Львові.
Що з цим робити
Дослідження не лише фіксує розриви — воно пропонує конкретні кроки для кожного, хто може на них вплинути.
Державі та освітній системі варто
- Реформувати підхід до формування навчальних програм — шукати фахівця під необхідний курс, а не відштовхуватись від того, що може читати наявний викладач.
- Знімати стигму з профтехосвіти та інтегрувати її в систему як рівноправний шлях.
- Налагодити системну комунікацію про затребувані професії — щоб молодь розуміла, на що є реальний попит.
- Запровадити профорієнтаційні програми, які дозволяють тестувати професії до остаточного вибору.
Бізнесу —
- розробляти програми адаптації та онбордингу, щоб зменшити розчарування молодих працівників на старті.
- Активніше комунікувати реальні зарплатні діапазони та вимоги до кандидатів.
- Запускати програми стажувань.
Університетам —
- оновлювати навчальні програми, включати сучасні кейси з інженерії, енергетики, медицини, агросектору.
- Будувати партнерства з бізнесом: спільні курси, практики, запрошені викладачі-практики.
- Приділяти увагу м’яким навичкам — комунікації, критичному мисленню, адаптивності — нарівні з фаховими знаннями.
Самій молоді —
- орієнтуватися не лише на «модні» напрями, а й на сфери з реальним кадровим дефіцитом.
- Розвивати м’які навички.
- Використовувати гібридну модель навчання: університет плюс курси плюс стажування.
Презентація дослідження






22 червня 2026 року результати дослідження були представлені публічно у Центрі імені митрополита Андрея Шептицького УКУ у Львові. Захід зібрав представників освіти, бізнесу, міської влади та громадського сектору.
З вітальним словом виступили Дмитро Шеренговський, проректор УКУ з зовнішніх зв’язків та суспільного служіння, та Ірина Озимок, засновниця Урбанруху і директорка програми місцевого економічного розвитку Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF).



Після презентації результатів відбулася панельна дискусія «Як подолати розрив між освітою, прагненнями молоді та потребами ринку?» за участі:
Андрія Закалюка, директора департаменту освіти та культури Львівської міської ради; Ростислава Юника, керівника Львівського осередку УАЛ; Назара Закаля, директора ДПТНЗ «Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва міста Львова»; Марти Тиченко, керівниці центру студентської кар’єри УКУ; та Ольги Долі, керівниці освітніх партнерств SoftServe. Модерувала дискусію Ірина Озимок.



















