Цибуля в асфальті: чому підлітки Березного більше не хочуть ремонтувати дороги

Коли березнівських тінейджерів вперше запитали, що вони змінили б у рідному місті, відповідь була стандартною: «зробити дороги». Але вже за кілька занять урбанруху «У міста є Я» риторика кардинально змінилася. Виявилося, що звичайна цибулина в руках під час вправи на добросусідство може навчити довірі та розумінню громади значно краще, ніж довгі лекції про мораль. Це історія про те, як молодь Березного раптом усвідомила: місто — це не бетон і ями, а право бути почутими та мати свій простір. 

Щотижня цей сценарій розгортається на нових локаціях: від сучасного Інтеграційно-ресурсного хабу ГО «Березнівська БРАМА» до затишних залів Березнівської дитячої бібліотеки-філії. Процес затягує навіть тоді, коли обставини проти. Березнева хвиля застуд на Рівненщині не змогла поставити рух на паузу — менторка Зоряна Чухрай майстерно перевела навчання у змішаний режим. Поки одні штурмували ідеї в залі, інші — з чаєм та гаджетами — повноцінно працювали через онлайн. Ніхто не хотів випадати з контексту, бо тут нарешті почали ставити важливі для молоді запитання.

Щотижня маршрути ставали цікавішими — урбанрухівці відвідали  Березнівський краєзнавчий музей. Директорка закладу Наталія Трохлюк провела екскурсію залами закладу та розкрила залаштунки проєктного менеджменту. Підлітки на реальних прикладах побачили, як музей перетворився на сучасний відкритий простір.

У період з 2021 по 2025 роки тут було реалізовано чотири проєкти за підтримки Українського культурного фонду на загальну суму понад 2 мільйони гривень. Саме ці інвестиції у співпраці з ГО «Березнівська БРАМА» змінили обличчя музею, зробивши його живим та цікавим для відвідувача. Ба більше, це лише початок — попереду на команду чекає велика екскурсія містом для кращого розуміння локальної історії та пошуку точок сили і ризиків.

— На першому занятті зібралися незнайомі між собою учасники, тому багато часу пішло саме на налаштування мікроклімату, але наприкінці ми вже обіймалися, — згадує Зоряна Чухрай, менторка осередку. 

Масштабність міркувань підлітків спочатку вражала: вони хотіли і асфальт перекладати, і будинок культури ремонтувати. Але поступово починають розуміти, що саме в їхніх силах, і зосереджуються на потребах та бажаннях молоді. Інколи здається, що завдання ставить їх у глухий кут, бо не проявляються емоції, особливо коли треба щось самостійно записати. Проте відповіді, які вони презентують, часто глибокі й критичні. Наші підлітки тримають емоції всередині, проявляючи їх лише перед тими, кому починають довіряти. Щиро радію, що вже на 3-4 занятті це стало проявлятися. Найбільше їм подобається колективна та творча робота. Навіть ті, хто приєднується дистанційно, активно працюють і включаються в процес.

Зоряна Чухрай, менторка Урбанруху

Четверте заняття перетворилося практично на  пітчинг молодіжних проєктів міста, у якому хочеться залишитися, а не просто виїхати після школи й забути. Для візуалізації хтось використовував графічні редактори, а хтось — можливості штучного інтелекту. Учасниця проєкту Дарія презентувала концепт сучасної літньої кінозони — багатофункціонального простору для фільмів та настільних ігор. Проте за цим креативом стоїть гостра рефлексія про реальність.

• Нам потрібен суто підлітковий простір, якого, на жаль, немає ні в приміщенні, ні на відкритому повітрі, — ділиться десятикласниця Ірина.
• Підліткам зараз вкрай не вистачає просторів, де не будуть гуляти мами з колясками, — резюмує 13-річна Стефанія.

Цю думку підхоплює і голова громадської організації «Березнівська БРАМА», в якості експертки з локальної ідентичності, Юлія Іванюк. Спостерігаючи за еволюцією учасників, вона зазначає: за цими важливими термінами стоїть проста людська потреба молоді бути частиною спільноти.

Березнівська хвиля Урбанруху продовжується. Проєкт реалізується за спонсорської підтримки Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF) та організаційної підтримки ГО «Сьогодні про майбутнє», але його серце б’ється саме тут — у сміливих візіях молоді, яка більше не згодна на просто асфальт.